Збудники захворювання на костриці очеретяній включають стеблову іржу, що викликається Puccinia graminis subsp. graminicola, та корончасту іржу, що викликається Puccinia coronata var. avenae f. sp. avenae. Також на цьому виді злаку реєструється патоген Puccinia festucae. Інфекція вражає листя та стебла, проявляючись спочатку дрібними хлоротичними плямами, на місці яких пізніше формуються підняті пустули.
При стебловій іржі пустули мають цегляно-червоний відтінок, тоді як при корончастій іржі вони забарвлені в жовто-помаранчевий колір і часто розташовуються вздовж жилок листка. До кінця вегетаційного періоду пустули темніють до коричнево-чорного кольору через утворення теліоспор. Сильний розвиток патогену веде до пожовтіння та відмирання листкового апарату, що провокує зниження фотосинтетичної активності та загальної щільності травостою.
Специфічні гени стійкості до іржі у костриці очеретяної на поточний момент не картировані і не мають стандартизованої номенклатури. У селекційних програмах резистентність до цього захворювання досягається методами класичного відбору найбільш стійких особин і створення на їх основі синтетичних популяцій з оцінкою за фенотиповими ознаками ураження в польових умовах.
Загальні відомості про предмет — на сторінці
Іржа.