Попелиця — це дрібні сисні шкідники, які в процесі живлення виснажують клітинний сік рослин, пригнічуючи фотосинтез та білковий синтез. Ураження проявляється у вигляді скручування та деформації листків, появи галів, передчасного опадання листя та загального пригнічення пагонів. Діагностується шкідник за колоніями на нижньому боці листка, наявністю липкого нальоту медвяної роси та активністю мурах.
Стійкість сортів до попелиці класифікується як висока (HR), за якої обмежується розвиток шкідника, або проміжна (IR), здатна стримувати ураження при помірному тиску. Ефективність сортового захисту залежить від типу механізмів: вертикального, що забезпечує специфічну неуражуваність певними расами, або горизонтального, що створює загальну буферну стійкість за рахунок фізіолого-біохімічних властивостей рослини.
Оцінка стійкості є динамічною характеристикою, оскільки шкідники еволюціонують, долаючи расоспецифічні гени захисту. Для підтримання стабільності агрономи застосовують чергування сортів з різними генами стійкості та комбінують їх використання у складі сумішей, уникаючи монокультури з ідентичними характеристиками на одних і тих самих площах протягом тривалого часу.