Продуктивність сорту є характеристикою його біологічного потенціалу, який проявляється при взаємодії з виробничими умовами. Вона поділяється на потенційну врожайність, можливу при ідеальних параметрах середовища, та реальну (планову), яка залежить від фактичного рівня агротехніки, якості насіння та кліматичних особливостей конкретного року. Вибір сорту базується на відповідності його генетичних можливостей рівню інтенсивності технологій у господарстві.
Для оцінки продуктивності використовуються показники врожайності в центнерах або тоннах з гектара, а в захищеному ґрунті — у кілограмах на квадратний метр. Оскільки показники вологості продукції при збиранні можуть варіюватися, дані перераховують на стандартну вологість для забезпечення можливості коректного сортового порівняння. Ця комплексна ознака формується з елементів структури врожаю, таких як густота стеблостою, озерненість колоса, маса 1000 зерен та виживаність рослин.
Оцінка продуктивності при сортовипробуванні проводиться у порівнянні з сортом-стандартом на ділянках з багаторазовою повторністю для забезпечення достовірності даних. Для статистичного підтвердження відмінностей застосовують методи дисперсійного аналізу при довірчій імовірності 95%. Умовою для рекомендації сорту до впровадження є його достовірна перевага над стандартом за продуктивністю або іншими господарсько корисними ознаками, при цьому перевищення показника на 8–10% вважається істотною підставою для подальшого вивчення.