Самоплідність характеризує здатність рослини зав'язувати плоди при запиленні власним пилком без участі інших сортів. Вона проявляється у стабільності урожаю, оскільки такі рослини менш залежні від погодних умов під час цвітіння, таких як холод або дощі, та відсутності льоту комах. На практиці сорти з цією ознакою дозволяють створювати монокультурні насадження без підбору запилювачів.
Ця ознака не є абсолютною і часто проявляється нестабільно, суттєво залежачи від кліматичної зони, мікроклімату ділянки та конкретних погодних умов року. В агрономічній практиці сорти класифікують за відсотком зав'язуваності плодів: самоплідними вважаються сорти з показником 20% і більше, частково самоплідними — від 10% до 20%, а самобезплідними — менше 5%.
При сортовипробуванні самоплідність оцінюють у польових дослідах, порівнюючи частку сформованих зав'язей на гілках зі штучним самозапиленням, гілках без доступу комах та контрольних гілках при вільному запиленні. Отримані дані є важливим критерієм вибору сорту для промислового саду, проте експерти рекомендують аналізувати доцільність посадки запилювачів навіть для самоплідних сортів задля реалізації їхнього повного біологічного потенціалу.