Стійкість ріпаку до гербіцидів

Сортова стійкість ріпаку досягається методами генної інженерії або селекції, дозволяючи рослинам витримувати дію імідазолінонів, сульфонілсечовин, триазинів, гліфосату та глюфосинату амонію. Паспортизація таких ліній часто включає ПЛР-тести на наявність специфічних маркерів, таких як ген AHAS.

При оцінці фітотоксичності у звичайних сортів ріпаку використовується метод біотестування, де ключовим критерієм виступає інгібування довжини кореня проростків на п'яту добу. Інгібування росту понад 20% вважається значним, а понад 50% — сильним ефектом, що робить ріпак чутливим індикатором при післядії сульфонілсечовин та похідних піридину.

Низька стійкість звичайних сортів вимагає суворого дотримання сівозміни та глибини обробітку ґрунту для запобігання прихованому пригніченню рослин. Недотримання умов призводить до зниження врожайності на 15–25% і більше, погіршення фотосинтезу, а також підвищує вразливість посівів до вторинних хвороб і шкідників.