Кореневі гнилі являють собою групу патологій, що уражують корені, вузли кущення та підземні міжвузля. Захворювання проявляється зрідженістю сходів, некрозом і побурінням кореневої системи, а також появою бурих плям, смуг і нальотів на прикореневій частині стебла. Зовнішні ознаки часто приховані й маскуються під нестачу елементів живлення або вимерзання, що виражається у відставанні рослин у рості, ламкості стебел, пустоколосиці та щуплості зерна.
Розвиток хвороби залежить від поєднання абіотичних факторів та агротехнічних умов. Інфекція активно прогресує при надмірному перезволоженні ґрунту, порушенні сівозміни, посіві по монокультурі та використанні зараженого насіннєвого матеріалу. Дисбаланс мінерального живлення, особливо дефіцит калію та фосфору при надлишку азоту, знижує природний імунітет рослин, створюючи сприятливі умови для активності патогенів у широкому температурному діапазоні.
У селекційній практиці стійкість до гнилей часто визначається як толерантність — здатність рослини зберігати продуктивність при ураженні. Оцінку сортів проводять на штучних і природних інфекційних фонах з використанням кількісних шкал ураження від 1 до 9 балів. Для оперативного аналізу ступеня пошкодження тканин патогенними токсинами застосовують біофізичні та кондуктометричні методи.