Сидерати являють собою рослини, які вирощуються для збагачення ґрунту органічною речовиною та елементами живлення, виконуючи роль «зеленого добрива». Зовні їхній вплив проявляється у поліпшенні структури ґрунту, підвищенні його аерації та вологопроникності за рахунок розвитку кореневої системи, що діє як біологічна оранка, а також у пригніченні росту бур’янів.
Вибір культури залежить від сівозміни, типу ґрунту та поставлених агрономічних завдань. Найважливішим принципом є виключення посіву сидерату того ж ботанічного сімейства, що й наступна основна культура. Ефективність вибору визначається агрокліматичними умовами: наявністю вологи, необхідної для розкладання решток, і відповідністю виду культури (бобові, хрестоцвіті або злакові) конкретним ґрунтовим характеристикам, чи то піщані, чорноземні або засолені ґрунти.
Оцінка ефективності сидерації базується на здатності рослин накопичувати азот через бульбочкові бактерії або швидко нарощувати зелену масу для пригнічення патогенів і бур’янів. Стійкість і продуктивність системи залежать від фази скошування, яка оптимально припадає на період бутонізації або початку цвітіння. Подальше загортання рослинної маси, що проводиться дискуванням, приорюванням або підрізанням, вимагає врахування потреб ґрунту, де бобові служать джерелом азоту, а злакові культури впливають на баланс поживних речовин у наступній сівозміні.