Посухостійкість виражається у здатності сорту підтримувати стабільну продуктивність при нестачі ґрунтової вологи. Ознака проявляється через біологічне уникнення стресу у ранньостиглих форм, анатомо-морфологічні адаптації, такі як восковий наліт і опушення листя, а також фізіологічну стійкість клітинних систем до зневоднення та високих температур.
Оцінка стійкості в системі сортовипробування проводиться шляхом польового порівняння зі стандартом у несприятливі роки, де сорт оцінюється в балах за рівнем урожайності. Додатково враховуються візуальні ознаки, включаючи скручування листя, висоту рослин і збереження зеленого забарвлення (stay-green), а також лабораторні показники водоутримувальної здатності тканин і накопичення проліну.
Ефективність сорту залежить від його пластичності та здатності проходити критичні фази розвитку, такі як вихід у трубку або колосіння, без критичної втрати продуктивності. Посухостійкість часто корелює із загальною адаптивністю до інших стресових факторів, тому при виборі важливо враховувати гомеостатичність сорту та результати випробувань у конкретних природно-кліматичних зонах.