Цукристість яблуні

Для оцінки цукристості використовують рефрактометричний метод, що вимірює частку розчинних сухих речовин у градусах Брікса, а також лабораторні методи титрування. Важливим критерієм якості слугує цукрово-кислотний коефіцієнт, що є відношенням цукрів до титрованої кислотності: для десертних сортів він становить 20–34, а для солодких перевищує 35. Абсолютний вміст цукрів варіюється від 8–9% в умовах середньої смуги до 10–11% і вище в південних регіонах, при цьому сорти з показником 13–14% вважаються високоцукристими.

Цей показник слугує ключовим індикатором знімної зрілості плодів поряд із твердістю м’якоті та йод-крохмальною пробою. Цукристість залежить від генетичних особливостей сорту, агротехніки, зокрема азотного живлення, та кліматичних умов. Надмірне азотне підживлення здатне порушити метаболізм цукрів, а нестача освітленості або надмірний полив можуть знизити їхню концентрацію, негативно впливаючи на смак і термін зберігання яблук.