Зимостійкість являє собою складну характеристику рослини, що включає стійкість до вимерзання, випрівання, вимокання, випирання та зимового висушування. На відміну від морозостійкості, яка обмежується перенесенням низьких температур, зимостійкість враховує весь спектр несприятливих впливів, що призводять до загибелі або пошкодження рослин у холодний період.
Оцінка зимостійкості сорту проводиться методами польового обліку стану посівів після зими із застосуванням бальних шкал, а також лабораторними дослідженнями. Останні включають пряме проморожування рослинних монолітів, біохімічні аналізи на накопичення цукрів, перевірку життєздатності вузла кущіння та використання генетичних маркерів для визначення стійкості.
Рівень зимостійкості залежить від генетичного потенціалу сорту, здатності рослини до загартовування, агротехніки вирощування та особливостей мікроклімату конкретної ділянки. При виборі сорту слід орієнтуватися на районовані форми, враховуючи, що показник стійкості є відносним і потребує зіставлення з місцевими стандартами та умовами вирощування.